Публикации

21.06.2012 | Надія Майна, Віра Підгайна (фото) | «Главред», 21.06.12 // 09:21

Віктор Андрієнко: я за літературну українську мову, без "пАльт" і "дрібноживцевзнвцев"

Актор – про каскадерський досвід у кіно: «Не дай Боже, мати б дізналася, що я падаю з 15 метрів головою вниз або лежу під бронетранспортером…»

 

На сайті «Главред» відбувся чат із лауреатом І премії в номінації «Кіносценарії для дітей» Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», українським комедійним актором, телеведучим, сценаристом, режисером і продюсером Віктором Андрієнком. Спілкуючись із читачами, він розповів про роботу над картиною «Іван Сила», співпрацю із «Коронацією слова», вибагливість сучасного глядача, про якість дубляжу фільмів та солодкий, «в марципанах», голос Ніколаса Кейджа. Крім того, Андрієнко розповів про те, що за українське кіно слід голосувати гаманцями в кінотеатрах та пультом телевізора, а українська мова має бути літературною.

Подаємо стенограму чату з Віктором Андрієнком.

ніна: Віктор, чому ви вирішили написати сценарій за твором Олександра Гавроша?

Віктор Андрієнко: Просто не було виходу. До мене звернувся продюсер Володимир Філіпов («Той, хто пройшов крізь вогонь»), з яким ми працювали з 2003 року у багатьох проектах (наприклад, над стрічкою «Присяжный поверенний»). У вересні минулого року він сказав, що хоче, аби створив фільм як режиссер. До цього він побачив мій короткий метр із Ігорем Писменним «13-тий кілометр». Я сказав: немає проблем, але є проблема – у нас немає нормального твору. Якщо твори є, то вони радянські («Денискины рассказы»). Але потрібно було щось наше, українське. Це мали бути пригоди, причому цікаві не тільки дітям, але й дорослим. Згадав про «Коронацію слова», яка обирає лауреатів не тому, що хтось зателефонував і за когось попросив. Я був у комісії, бачив, як визначаються переможці – це робиться анонімно. Вже два роки поспіль на конкурсі присуджували по два-три призи. Тож подумав, що в їх розпорядженні точно найкраща література. Зателефонував Тетяні Логуш і попросив чогось цікавого. Мені передали чотири мішки... Я передав це все редакторам.

Після того у друзів художників, побачив на столі книжку «Пригоди Івана Сили» Олександра Гавроша і сказав: «О, Пеппі Довгапанчоха для України!». Я передав книжку одному з продюсерів, бо мені здалося, що це саме те, що вони шукали. Знайшли автора: виявилося, що він – лауреат «Коронації...», і я його нагороджував пару років тому. Живе він в Ужгороді. (Для мене існує три місця-сили: Ужгород, Крим, Запоріжжя). Бомба тричі в одну воронку не падає – мабуть, це доля. Взяв ту книжку, перечитав – цікаво, але не сценарій, а художня література.

Тож ми із кумом Ігорем Письменним закрилися під Москвою на дачі і за три дні написали кістяк «Карпатський Кротон». Ще тиждень чистили текст. А потім подали одразу продюсерам і на «Коронацію слова» – гулять так гулять. Все одно цей твір відрізнявся від твору Гавроша. «Коронація слова» віддала на перечитування журі, а продюсери закинули сценарій на тендер по фінансуванню дитячого кіно Міністерству культури. Було цікаво, що і там, і там ми перемогли. Найгіршого прокляття в житті у мене не було. Така висока оцінка людей різних форматів – велика відповідальність перед глядачем, продюсерами, акторами. Треба зробити хоча б добре. Як хитрий продюсер Філіпов сказав: «Якщо ви сценаристи, то ви, мабуть, і режисери, і будете хорошими акторами». Тож Філіпов загнав мене в кадр і як актора...

ніна: Ви не вперше з’являєтесь на сцені Церемонії нагородження «Коронації слова». Давно співпрацюєте з конкурсом? Які результати на сьогодні?

Віктор Андрієнко: Три роки. Два роки був контролером, а рік – «постраждалим».

Asteris: Как получилось, что Ваша карьера на ТВ началась с должности каскадера? Родители были не против?

Віктор Андрієнко: Я пришел в кино в 1977 году в качестве каскадера, будучи еще студентом театрального института. Первая картина – «Дачная поездка сержанта Цибули». Пришлось и падать, и прыгать, и радовать режиссера актерским мастерством. Иначе в кино не пускали. Кастинги проходил, но никому не нравился. Поэтому с 1977 по 1996 год работал каскадером. Параллельно были и актерские работы: 1981 году – работа в фильме «Шурочка» у великого Иосифа Хейфеца. Тогда удалось пообщаться с Григорьевым, Гурченко и многими другими. С 1982 года – мультипликация: Давид Черкасский положил на меня глаз в «Айболите». Была работа над огромным количеством мультфильмов. Так было удобно, потому что Андриенко придет и все сыграет. Иногда в одном мультфильме было семь ролей. Анимационный фильм «Последняя любовь Синей Бороды», где я озвучивал все персонажи, кроме женского (его озвучила Люда Шпиталева). Этот фильм получил первое место в Каннах в 90-х годах. В кино было много хороших ролей. Последняя картина, в которой я сыграл – «Тот, кто прошел сквозь огонь».

Родители не знали, чем я занимался. Не дай Бог, мама узнала бы, что я падаю с 15 метров головой вниз или лежу под бронетранспортером... Были ситуации, когда я чудом оставался жив. В занятиях актерским мастерством они меня поддерживали. За что им спасибо. Родители мне не мешали. Так же пытаюсь воспитывать и своего сына.

Asteris: Расскажите, пожалуйста, как вы познакомились со своей женой? Она тоже работает в телевизионной сфере?

Віктор Андрієнко: Моя жена – не публичный человек. Принципиально. Не любит, когда о ней вспоминают в СМИ. Ведущей программе «Поза очі» каким-то чудом удалось уговорить ее на интервью – я много о себе узнал. У нас табу – я не говорю о семейных делах.

vasyld: Вітаю Вас, Вікторе! Безмежно радий нагоді поставити запитання кіносценаристу. Скажу чому спершу. Я вже багато років подорожую світом і бачу різницю між кінопродуктом українським та, для прикладу, американським. Так, штатовська кіноіндустрія робить цікаві комедійні та драматичні детективні серіали, які явно не вимагають дорогих масовок, маскарадів та спеціальних ефектів. Проте вони дуже професійно, естетично та влучно змальовують розмаїтні аспекти життя: серьозні, гумористичні, трагічні, розважальні. Я не вірю, що в Україні немає талантів і відеокамер, для того щоб зняти «класне» кіно із цікавим змістом. А що думаєте Ви з цього приводу? Дякую.

Віктор Андрієнко: Дякую за вітання і за те, що підняли це болюче питання. Не можна тільки за одним фільмом («Той, хто пройшов крізь вогонь») робити висновок про те, добре чи погане у нас кіно. Бо воно тільки одне. Хочу, щоб наприкінці року у нас було 10-20 фільмів, і ми могли побачити їх рівень і оцінити. Як і вас, мене турбує не тільки український кінематограф, але й світовий. Логічно, що французький фільм «Актор» без слів отримав «Оскар»: людство вже втомилося від фільмів-атракціонів без душі. Раніше американський кінематограф робив фільми видовищні, але й із внутрішнім змістом. Американці платили гроші за те, що показували фільми у Франції. На ці кошти держава субсидувала своє французьке кіно. Тому і з’явилися такі режисери, як Роже Вадім, Трюфо та інші. А це дало базу, аби з’явилися і молоді творчі доробки, які створюють національний французький кінематограф. Аналогічна ситуація в Чехії, де живе 10 мільйонів людей. Вони знімають до 50 картин щороку, які цікаві для внутрішнього ринку. Зараз держава дала гроші 29-тьом проектам (анімації, документальне кіно, ігрове кіно, ігрове дитяче кіно тощо). У кожному форматі від 5 до 7 жанрів. Побачимо через рік, що вийде. Тому що, як казав Маяковський, «планов громадье» – вони хочуть до кінця року запустити 80 проектів. Давайте подивимося, що буде на фінішній прямій.

У всіх фінансування дуже невелике, і вони не можуть підключати комп’ютерні технології фільмів-атракціонів, тому доведеться розмовляти із глядачем простою мовою і фантазувати, як це зробити. Тому що глядач зараз вибагливий, в кінотеатрах він дивиться фільми категорії «А» з великими бюджетами. А щоб звернули увагу на своє кіно, потрібна чи хороша історія, чи формат, який зацікавить. Як би там не сварили стрічку Іллєнка, але я не подивився її на DVD у пришвидшеному режими вдома – мені довелося підтримати власним обличчям прем’єри по всій країні. Тому я проїхав всю країну – від Заходу до Сімферополя, бачив, як люди реагували в різних куточках країни, люди різного віку. Всім було однаково цікаво. І аплодували вони не Андрієнкові, що до них приїхав, а від вдячності за наше кіно. У кожного свої вимоги, але головне – кіно. А це – українське кіно. Це не мої слова, а те, що я чув після сеансів під час спілкування з глядачами. Одна людина сказала: «Я русский человек, живу в Харькове. Но я очень горд, что живу в Украине». У Сімферополі прийшла татарська молодь. Діти 14-16 років після перегляду аплодували стоячі.

Так, завжди можна знайти недолік. Але щоб можна було критикувати, слід зробити щось своє, показати, як це варто робити. А то дехто у нас тільки лається, говорить, як треба, а сам сидить на московських серіалах. Невже не вистачає грошей, аби зробити щось для себе, для душі – нехай невеличку короткометражку. Вони ж знаю, як це робиться – як формати продавати, як дистрибуцією займатися... Я вдячний нашим дистрибуторам, які повірили в наше кіно і віддали сеанси в усіх кінотеатрах для фільма «Той, хто пройшов крізь вогонь». Так, сеанси йшли вдень і вранці за 40 гривень. А в Полтаві, наприклад, усім пенсіонерам вхід був безкоштовним. У Харкові та Запоріжжі була 20% знижка для студентів. Але народ своїми гаманцями голосував за кіно. І ще жоден український фільм не зумів зібрати за два з половиною місяці 200 тисяч доларів, і жоден з них не проглянуло за таких нетривалий час 70 тисяч глядачів.

Anya29: Дорогой Виктор Николаевич! У меня к Вам три вопроса. Первый: долго ли нам, Вашим поклонникам, ждать выхода «Шоу довгоносикiв» с Холмсом, Ватсоном и т.д. на DVD? Это уже классика отечественного юмора, разобранная на цитаты, страничка из истории украинского телевидения эпохи «постнезависимости», и очень обидно, что посмотреть можно только какие-то обрывки из отрывков, вывешенные в ю-тюбе. Хотим все и сразу, для нормального домашнего просмотра!:) Второй вопрос (или, вернее, даже не вопрос, а пожелание): когда Вы напишете сценарий, где у Вас будет не комедийная роль, и какую роль Вы вообще хотели бы сыграть? Очень жду выхода картины, сделанной специально «под Вас» или спектакля, потому что, мне кажется, Вы именно тот актер, на котором может держаться любая картина и любой спектакль, независимо от жанра. И третий вопрос: какие качества Вас привлекают в женщинах, а чего Вы категорически не переносите?

Віктор Андрієнко: 1) У нас с Виктором Приходько была мысль сделать DVD, но в связи моей большой загрузкой в Москве и Украине не было времени. Все, что успели сделать – почистить 18 выпусков. Чтобы ускорить процесс, я выпущу все на Ю-тубе и на Фейсбуке в хорошем качестве.
На DVD мы все равно ничего не заработаем из-за пиратства, которое у нас развито больше, чем в других странах.

2) Роль в «Тот, кто прошел сквозь огонь». Роль в «Иване Силе» – антипод главного героя. В финале будет интересный ход моего героя. Как ни пытаются продюсеры смягчить финал, но мы с Письменным категорически против. Что будет – увидите в феврале.

Хорошо, что Ильенко и Филиппов поверили в меня. Но, кстати, перед началом съемок фильма «Тот, кто прошел сквозь огонь», когда я был уже в гриме, Ильенко мне сказал: «Но ты ж понимаешь, что это не довгоносики!». 
Как-то пришел в театр и предложил себя в качестве актера. Но при условии: буду играть всех зайчиков, гномов и так далее, но один спектакль в год делается «под меня» – я найду режиссера, художника, деньги. В театре мне сказали, что в моих услугах не нуждаются. Больше я в театры не хожу. С 2003 года мне никто ничего не предлагал, кроме Александра Цекало. И я у него работаю уже пять лет.

3) Женщина некрасива только тогда, когда сама себя считает себя некрасивой и странненькой.

Anya29: И еще. Весьма неплохой, на мой взгляд, получился фильм «День побежденных» по Яворивскому. Только, опять же, где его смотреть? Кто о нем знает? Как Вы считаете, с чем связано такое отношение к отечественному кино, которое достойно того, чтобы его видели? Во всяком случае, достойно этого куда больше, чем однотипные российские сериалы, похожие друг на друга, как близнецы-братья...

Віктор Андрієнко: «День побежденных» произвел фурор в Индии на Бомбейском кинофестивале. Единственный раз, когда зал молчал – когда раздавали мясо коровы, а все остальное время фильма он смеялся, не успев прочесть перевода. Я поздравляю Яворивского с таким успехом.

Проблема фильмов сегодня состоит в том, что сумма любого проекта делится на два – на рекламу и реализацию. Все режиссеры, которые наколядовали денег у государства, как правило, не задумываются, как потом продать фильм, какая нужна реклама... Этим мы отличаемся от мирового кинематографа. То есть, проблема – как кино продавать зрителям. Поскольку денег на рекламу «Тот, кто прошел сквозь огонь» у нас не было, мы садились в поезд и ездили по стране его «продавать». Я рад, что помогал своим имиджем раскручивать этот фильм.
Засилье кровавых и глупых сериалов – большое. Зритель сам голосует кнопкой пульта. Те сериалы, которые делаются на Первом канале России, более качественные. Это вопрос не ко мне, а к зрителю. Спрос рождает продукт. Хотите кино-фастфуд, хотите качество – голосуйте кошельком в кассах кинотеатров.

 

звук: Як Ви ставитесь до того, щоб для акторів, які за кадром озвучують фільми українською мовою, був професійний відбір голосів для різних фільмів, і був великий запас різних голосів? І щоб започаткувати приз для кращих голосів?

Віктор Андрієнко: По-перше, фільми не озвучують, а дублюють. Раніше писали: «Ролі дублювали...», а потім великими літерами прізвища відомих акторів. У нас так само багато добрих акторів. Навіть росіяни кажуть, що у нас краще дублюються фільми, ніж у них. Тому що українська мова романтична, лірична... 50% фільму робить голос. Наприклад, у Дмитра Лінартовича гарний оксамитовий голос. Коли я почув на дублюванні голос Кейджа – солодкий, «в марципанах», без душі, я зрозумів, що такий скромний актор як В’ячеслав Гіндін (Харківський театр ляльок) робить таку шикарну роботу, рятуючи імідж Кейджа в Україні, що Кейдж йому вже винен за всі його пригоди. Дуже мені прикро, коли я дивлюса «Мадагаскар 3» і бачу в фіналі, хто дублював ролі в американському прокаті, а наших акторів не те що титрами, а навіть не називаються за кадром. Тому краще не приз, а згадка, хто озвучував.

Lesya: Зацiкавила каскадерська сторiнка Вашого життя. Оскiльки Ви виконували й ставили трюки, розкажiть, будь ласка, про найскладнiший. Дякую.

Віктор Андрієнко: Дякую, читайте у попередніх відповідях.

Deineris: Уважаемый Виктор Николаевич, какие фильмы и программы вы любите смотреть – если, конечно, у вас есть на это время?

Віктор Андрієнко: Виктор Николаевич любит смотреть европейское кино, хорошие старые французские комедии, современные хорошие комедии. Недавно вышло несколько неплохих американских комедий.

Программы – больше документальные, о животных, например. По ТВ3 идет сериал о городах, домах, об их происхождении. Очень хочу, чтобы аналогичные документальные фильмы и сериалы появились и в Украине. Так, об Андреевском спуске можно рассказывать бесконечно, не только о Доме Булгакова... Я пытался создать такую программу, но был тихо послан... в шоу-бизнес.

Deineris: Будете ли вы принимать участие в фестивале «Большая разница» в Одессе в нынешнем году?

Віктор Андрієнко: Конечно, буду. Я специально прерываю подготовку к съемкам фильма «Иван Сила», чтобы участвовать в кинофестивале в Одессе и фестивале «Большая разница». С 11 до 20 числа буду там.

ua_29: Пане Вікторе, яка Ваша позиція у дискусії щодо «мовного питання» в Україні?

Віктор Андрієнко: У радянські часи можно було розмовляти і російською, і українською, але державна мова мала бути українською. Я за літературну мову в Україні (якою говорили Марко Вовчок, Леся Українка), а не за «пальта», «дрібноживцезнавців», «штрикалок» тощо. Мені дуже не подобається, коли чую в ефірі Першого каналу Росії, як диктор говорить «русскоязычное население и националисты». Толерантно буде назвати «російськомовне і україномовне населення».

Я розумію, що є проблеми. Наприклад, в Одесі – «погорів» театр Уточкіна на Дерибасівській, тому що одесити не ходили на дубльовані українською мовою фільми. Те саме в Харкові – там 50/50. І, як не дивно, єдиний фільм, який нормально пройшов в Одесі, Харкові і Донецьку за останні п’ять років – «Той, хто пройшов крізь вогонь». Тоді одесити вийшли і щиро сказали: «Спасибо». Щиро, без стьобу.

venja: Почему в фильме «Иван Поддубный», где вы должны были быть режиссером, вас заменил Глеб Орлов? А главную роль отдали Михаилу Пореченкову?

Віктор Андрієнко: Потому что на этот фильм дали 12 миллионов евро. А за такие деньги пусть называют хоть Пореченковым, хоть Орловым. Как приятно, что на «Ивана Силу» дали 14 миллионов гривен, и можно назваться своим именем. Чего не сделаешь ради 12 миллионов евро! Даже Михалков бы не выдержал и сыграл бы старого Поддубного.

Вікторія К.: 1) Чи були спроби «проштовхнути» «Шоу довгоносиків» на російський ринок? Якщо так – як його сприйняли росіяни?
2) У чому, на ваш погляд, особливість українського гумору, в чому його відмінність, наприклад, від того ж російського?
3) Як ставитеся до передачі «ПрожекторПерісХілтон»?
Дякую за відповіді!

Віктор Андрієнко: 1) «Шоу довгоносиків» було на російському ринку. Вийшло десять програм, і його закрили. Тому що треба було зняти директора РТР, йому інкримінували «довгоносиків» у 1996 році. Російська Дума цілий день вирішувала питання, як кричав Жириновський, «снять носатых с экрана». Так что на російський ринок ми увійшли, голосно заявивши про себе.

2) Якщо смішно – смішно всюди. В Англій, Китаї, Україні... Знаю приклади, коли російські актори сміялися, коли дивилися на наших хлопців зі Львова, яких навіть я не завжди розумів, знаючи українську мову, що вони балакали. Відтоді я кажу, що гумор буває чи смішний, чи його не буває. Чаплін і досі смішний...

3) Нормально ставлюся. Можна дискутувати, чи вона репетується, чи імпровізується. Але ж цікаво. Аналогічну програму зробили в Україні, вона тихо «здулася». Тому що, мабуть, потрібно вигадати і робити своє, а не «передирати» формати. Не всі формати можуть «налізти» на наш телевізор. Тому і «Доктор Тирса» (адаптація «Доктора Хауса») , і ЖБК (адаптація «ППХ») «здувся», і ініші аналоги. У нас вижив тільки один проект – «Леся і Рома» (адаптація французького аналогу).
Дякую за запитання.

проня: Кого з сучасних українських та російських акторів ви вважаєте легендами, чию роботу в театрі неодмінно повинна побачити кожна освічена людина, по-вашому?

Віктор Андрієнко: З сучасних російських – Костянтин Хабенський (може працювати і в комедії, і в трагедії), Олександр Семчев, Олександр Ликов (з ними працював, сподобалося).
Вибачаюсь, але щодо українських мало володію ситуацією. Хочу назвати тільки Володимира Горянського, Вікторію Булітко (Театр на Подолі), Олексія Вертинського, Риму Зюбіну (Молодий театр).

smilik: Вікторе Миколайовичу, чи часто у вас на зйомках трапляються кумедні випадки та смішні форс-мажори? Ви могли б розказати хоча б про один такий випадок?
Чи бували у вас коли-небудь під час прямих ефірів «приступи сміху», коли неможливо було себе опанувати? Що їх провокувало і як вдавалося взяти себе в руки?

Віктор Андрієнко: Зайдіть на мій сайт – viktor-andrienko.com. Там є розділ «Правдиві історії» – начитаєтеся.
А з приводу «приступів сміху»... Вважаю, що це непрофесійно. Зі мною такого не було. Якщо людина сміється в прямому ефірі, значить, вона не достатньо зосередилася на роботі.

booklia: Виктор Николаевич, в «Большой разнице» вы пародируете людей… А приходилось ли Вам видеть пародии на самого себя, какие при этом были ощущения?

Віктор Андрієнко: Спасибо за вопрос. А кого же еще пародировать, кроме людей?
Никто пока не замахнулся на моє велике творче «я».

booklia: Постепенно Вас перестают воспринимать исключительно как «довгоносика», ассоциировать в первую очередь именно с этим образом. Вы этому рады или наоборот?

Віктор Андрієнко: Нормально и прекрасно, когда человека ассоциируют с образом. «Кролики» до сих пор «Кролики», Данилко – до сих пор Сердючка, «Маски» - до сих пор «Маски», «Каламбур» – «Каламбур», а народный артист Украины Киркоров – Бедросович...

booklia: Какие впечатления у Вас остались от работы с Ильенко над фильмом «Тот, кто прошел сквозь огонь»? Что, на ваш взгляд, особенно удалось в этой картине, что – не очень?

Віктор Андрієнко: Очень хорошие впечатления о творческой группе, об Ильенко. Как сказал Ильенко: «Я хотел другое, но Андриенко сделал лучше». Мне удалось в этой картине одно – не навредить, а помочь.

Оленка: Якось у ЗМІ промайнула інформація про те, що ви нібито за собою возите двері і відра, коли перебираєтеся в нову квартиру. Це правда чи жарт?
Дякую за той позитив, що ви даруєте людям!

Віктор Андрієнко: Дуже вдячний, Оленко.
Це – правда. Дійсно, якщо ви почитаєте в інтернеті, то там написано, що я не можу спати на м'якому – тільки або на дверях, або на підлозі. Крім того, обливаюся крижаною водою. Кригу роблю в холодильнику. І так вже багато років. Сталося це в 1992 році, коли я півроку знімався в Криму. Роботи було багато, на роботу виходив рано, а гарячу воду давали тільки за графіком. Крім холодної води, у мене нічого не було. Отак і втягнувся...

Katia: Чому українська мова так мало займає в українському кіно та телевізійному виробництві? Театри теж більш охоче ставлять вистави російською мовою.

Віктор Андрієнко: Це віддзеркалення того, що відбувається в суспільстві. Голосуйте своїми кнопками на пульті чи гаманцями в кассах кінотеатрів за українське.

pollian: Вікторе, яким ви бачите майбутнє українського кінематографу?

Віктор Андрієнко: Дякую за питання. Я хочу бачити майбутнє українського кінематографу.

pollian: Як ви оцінюєте контент українських телеканалів? Засилля на них політичних та розважальних ток-шоу і брак, наприклад, наукових та культурних (не про шоу-біз) програм? Чому, по-вашому, так відбувається, українці справді прагнуть тільки «жовтухи», розваг та політичних баталій? Чи це ТБ намагається їх виховати саме такими?

Віктор Андрієнко: Дякую за питання. Мені здається, що я відповів на нього раніше.

Тетяна, Київ: Доброго дня, пане Вікторе. От ви зніматимете дитячий фільм про Івана Силу... А для вас у дитинстві хто був героєм, прикладом для наслідування? І чи змінилися ці герої з часом? Дякую.

Віктор Андрієнко: Героями мого дитинства були актори, які грали в шикарних фільмах цікаві ролі. Їх настільки багато, що довго перелічувати. Надивився кіно і вистав… Ці люди впливали настільки, що я став тим, ким я є.

Тетяна, Київ: Чи могли б ви розповісти, коли плануєте розпочати зйомки? Хто фінансуватиме фільм? Чи буде він виключно для дитячої аудиторії, чи дорослі теж знайдуть щось для себе? Які надії покладаєте на цю картину? Дякую!

Віктор Андрієнко: Планую зйомки у серпні-жовтні.
Фінансує Міністерство культури та Мінфін.
Цей фільм планується не для телебачення, а для кінотеатрів, буде широкоформатним. Цей фільм для дітей та юнацтва. Я роблю фільм, щоб був цікавий. А як вийде – подивимося. У мене два цікаві актори, їм по 12 років. Мабуть, звідти й будемо відраховувати вік глядача. А далі – до ста.
Надія одна – щоб це було цікаво глядачу, а не тільки продюсерам.

бука: Виктор Николаевич, несколько вопросов к Вам, если позволите...
1) Создание киносценария для детей и работа сейчас над фильмом – это Ваша первая работа для детской аудитории?
2) Для кого сложнее работать – для детей или взрослых? Почему?
3) Есть ли в Ваших планах в обозримом будущем озвучивание еще каких-либо мультфильмов? Какой еще сказочный или мультяшный персонаж должен говорить Вашим голосом, как думаете?
Спасибо за ответы. Удачи Вам. С победой на «Коронации...»!

Віктор Андрієнко: Добрый день, уважаемый Бука. Как я могу Вам отказать...
1) С детской аудиторией я работаю с 5 класса, когда впервые вышел на сцену драмкружка. С тех пор приходилось каждый новый год играть спектакли, иногда по пять ролей в каждом из них. Когда я приходил к маме на работу в детский сад, детям нравилось, как я читаю и сочиняю сказки, просили, чтобы приходил чаще. В театре играл в детских спектаклях. В одном спектакле я был автором, художником, постановщиком и актером. Этот спектакль прожил в театре 10 лет, даже после моего ухода. Потому что у него каждый год был новый зритель. Каким выйдет фильм – посмотрим, когда работа над ним завершится.
2) Для детей работать сложно – они видят обман, им нельзя врать. А взрослые циники. Не потому, что они плохие, а потому что жизнь их заставляет так себя вести. Вложили бы в меня другое – был бы я другим.
3) Последняя моя работа – Бульбонос в фильме «Пираты. Банда неудачников». Пока больше ничего не предлагает. Интересной была работа над м/ф «Принцесса и жаба».
Спасибо за поздравление. Я передам это и моему куму Игорю Письменному.

Хома Брут: Талантище! Правда, сужу только по «Большой разнице». Просто больше ничего с этим актером не видел. Но и этого достаточно.

Віктор Андрієнко: Огромное спасибо за высокую оценку моего скромного труда. Но это не только мой труд, но и моих коллег – режиссеров, мастеров по гриму и сценаристов. Надеюсь, что в будущем вы увидите и другие работы со мной. Вы больше цените мои работы, чем мои продюсеры.

shwiec: Доброго дня. Чи не спадало вам на думку, що діаспора, яка має гроші та любов до України, могла б поєднати то і вкласти ті гроші та любов і підтримати український кінематограф та телефільми? Я не кажу пожертвувати, діаспора вже й так свого часу навіддавала грошей неміряно в нікуди. На цьому ж можна й заробити. Ми б відновили своє, вони б заробили, і всі були б задоволені. Бо ті російські серіали вже самою назвою відштовхують – «Братки», наприклад. Можна було й канал якийсь зробити чи викупити. Стільки суперових серіалів чеських, словацьких, польських, а наші канали купують тільки російське...

Віктор Андрієнко: Якщо діаспора дає гроші, то вона дає на щось конкретне. При цьому діаспора не завжди розуміє, що в країні відбувається.
Не хочеться ходити з шапкою, повзати на пузі і просити. Ми зараз запропонували деяким фірмам допомогти у роботі над фільмом. Тож і тут можна знайти гроші.
А Росія якщо вкладає кошти, то вкладає їх в такі антиукраїнські фільми, як «Матч» чи остання «Біла гвардія». Якби ми зняли такі фільми, то, мабуть, багато було б шуму… Мабуть, у Росії вже не вистачає проблем, оскільки вони піднімають суто українські теми.

Реалист: Спасибо Вам, Виктор! Вы – из когорты настоящих мастеров еще «старого покроя». Не сиюминутных ангажированных «заробитчан» от искусства, а настоящий профи, стоящий над мразью потребительства и «временщизма» и политической конъюнктуры. Здоровья Вам, терпения, надежды на осуществление всех Ваших начинаний!

Віктор Андрієнко: Дякую, дякую... Але, ой, не знаєш ти мене ще, дєточка. До побачення через комерційне телебачення.

Deineris: Пане Вікторе, неодноразово чула про Вас, як про мислячу й читаючу людину. Скажіть, будь ласка, як Ви ставитеся до сучасної української літератури, і що читаєте наразі? Дякую!

Віктор Андрієнко: Зараз – нічого, бо багато роботи з кіносценарієм і підготовкою до зйомок. Але будучи в журі «Коронації слова», мені доводилося читати сучасну українську літературу. На одному з таких творів я навіть роблю кіно. До речі, це перший кіносценарій з «Коронації слова», який фінансує держава, і який буде екранізований. І цим я підтримую сучасну художню українську літературу. Чого і всім бажаю.

marinaS: Вікторе Миколайовичу, де, на ваш погляд, творчим людям простіше працювати й досягти успіху – в Україні чи Росії? Тільки чесно!

Віктор Андрієнко: Чесно. Там, де ви потрібні. Колись я потрібен був тут. Потім мене вісім разів кликали туди, а я, дурачок, думав, що я потрібен тут. І коли нарешті поїхав туди, і п’ять років там потрібен, нарешті покликали сюди.

marinaS: Що, на Ваш погляд, є талант, і які якості необхідні людині, аби його реалiзувати? Як Ви визначаєте, талановито чи ні зроблений номер, коли переглядаєте «Студентські жарти»? Можливо, пригадаєте щось, що Вас вразило?

Віктор Андрієнко: Неталантливых людей нет. Но многие закомплексованы и боятся талант показать. Не обязательно в искусстве, в любой профессии может быть талант. Бывают талантливые токари, слесари, следователи, военные...
Если данная работа искренняя, а не для того, чтобы похизуватися перед зрителем и коллегами, это – талант. Но все решает зритель.

GMENYA: Виктор, здравствуйте! Я искренне поздравляю вас с этой премией, представляю, как это для вас важно! И мой вопрос: как долго «зрел» сценарий фильма, или он был быстро написан?

Віктор Андрієнко: Спасибо за вопрос и поздравления. И это для меня не столько важно, сколько неожиданно. Как сказал Роман Балаян: «Виктор, и оно тебе надо, чтобы тебя за один день возненавидело сто человек?»

укр: Еврей ли вы?

Віктор Андрієнко: Шесть лет я проработал в Одесской филармонии. Мама мне говорила: «Я знаю, почему тебя взяли в Одесскую филармонию. Потому что у тебя еврейские глаза».
Был кастинг как-то, где я без грима играл майора ГАИ в Москве. Один из продюсеров сказал: «Как он может играть ставропольца, если он – еврей!». И тогда мне сделали грим дагестанца. Я вышел и стал играть дагестанца, а тот же продюсер сказал: «Как он может играть дагестанца, если он украинец!». Бог мне дал такое лицо, которое быстро трансформируется в любой образ, как мне говорят мои московские художники по гриму. иногда грим у меня занимает10-15 минут. Потому что у меня лицо быстро трансформируется в конкретный персонаж. В отличие от других, у кого грим занимает около трех часов. Однажды улетал из Москвы, меня не пропускали на паспортном контроле, потому что не верили, что паспорт мой. Пришлось показать в телефоне около 20 фотографий в «Большой разнице». Я им сказал: «А вчера я был такой». Поэтому, как говорил Сергей Михалков: «В Казани я татарин, в Алма-Ате – казах, в России – украинец, и осетин - в горах».

укр: Вікторе, чи доводилось вам заради своєї кар’єри лягати під когось?

Віктор Андрієнко: Ні. У мене було навпаки. Було так, коли потрібно було зрадити людей… Мені пропонували квартиру в Москві, гарну зарплату, але я відмовлявся заради людей, які «віддячили» через півроку. І я позбувся деяких друзів.

Anisa: А почему популярное шоу на «1+1» сначала называлось «Полное марабу», а потом «Полное мамаду»?

Віктор Андрієнко: Спасибо за память.
Потому что поменялся формат, форма подачи комедийного материала. Поэтому «мамаду» поменялось на приватную милицию, а потом превратилось в комедийный квартет. Хотя персонажи (кумовья) перекочевали в каждый из этих проектов. И даже до сих пор существуют в радио-эфире.

zarub: Многие интернет ресурсы приписывают вам разрыв рабочих отношений с Владимиром Филиповым, который финансирует ваш режиссерский дебют. Так ли это? Ведь съемки в Крыму идут стахановскими темпами.

Віктор Андрієнко: Я физически не могу разорвать отношения с Филиповым, потому что у него контракт с Министерством, а у меня – контракт с ним.
Мы снимаем фильм «Иван Сила» про судьбу Ивана Фирцака, самого сильного человека ХХ века. И не имеем никакого отношения к фильму, который снимается в Крыму русскими прокатчиками. Детали в Фейсбуке на странице «Иван Сила» и на сайте viktor-andrienko.com.

Спасибо за вопрос. Главное – чтобы вы поняли мой ответ.

zarub: Как же так вышло, что идея перенести на экран жизнь Ивана Фирцака, пришла Студии «ТриТэ» в одно время с вами?
Віктор Андрієнко: Втретє повторюю. Є «Інсайтмедіа» студія, яка за державні гроші знімається українське дитяче кіно «Іван Сила». А є інший російський проект, який розповідає про українського героя Івана Піддубного. Це зовсім різні герої, проекти і бюджети. Тобто Тарас Бульба про Піддубного...

Всім дякую. Дай Боже здоров’я всім. Бажаю дивитися тільки хороше кіно, гарні передачі та добру мультиплікацію. Бо що ми зараз дітям дамо, те з них і виросте.

МИРОВАЯ ПРЕМЬЕРА "НОМЕРОВ",

Пытайтесь побороть свои страхи и получить свободу…


© 2006. Все права принадлежат Виктору Андриенко
Сайт сделали добрые люди в студии