У суботу 21:30, 18 травня 1996 року відбувся перший ефір програми "Шоу Довгоносіків"!

"Ми повинні робити таке шоу, щоб наше телебачення перевернулась у гробу!"

("Шоу Довгоносиків", десь 1998 рік)

"Шоу довгоносиків" проіснувало на телеекранах рівно три роки - з 1996 по 1999. Протягом цього часу, строго раз в тиждень на екранах з'являлися люди з довгими носами і на півгодини несли глядачів у свій божевільний, галасливий, смішний і ні на що не схожий світ.

Щоразу довгоносики вривалися в будинки українців подібно урагану... 
Нестримна фантазія, кипуча енергія, стрімкість, що відбувається на екрані - все це привертало увагу мільйонів. Півгодини екранного часу довгоносики жили активним життям - кудись бігли, про щось сумували, над чимось сміялися, про щось гаряче сперечалися, щось до хрипоти доводили один одному... 
Коли їм не вистачало слів, вони безжалісно били один одного палицями... 
Але в цьому не було ні зла, ні агресії. Були доброта і веселощі!
За життям людей з довгими носами стежила, практично, вся країна. Різниця була лише в тому, що одних шоу радувало і заряжало позитивною енергією... А інших - дратувало й обурювало... Були палкі шанувальники і затяті противники. Нічого дивного, адже персонажі з довгими носами були зовсім не схожі на всіх інших мешканців планети Земля. Століття носатих людей тривало три роки.

Це була середина дев'яностих, досить абсурдистський, хаотичний світ. Людей занурили в абсолютно нове життя, не пояснивши її законів. І називається це словом «бардак», іншого слова не підбереш. Ось і програма в такому ж ключі була зроблена. Ми просто засунули цей бардак всередину телевізора, тоді це досить цікаво зрезонували і зараз виглядало б не гірше.

Театр абсурду для нас завжди актуальний. Починаючи з «совка» і донині змінюється зміст, але залишається абсурд як стиль нашого життя.

Безумовно, зараз у нас театр абсурду дещо іншого змісту, ніж за часів «Шоу довгоносиків».
Змінилася ситуація, декорація і завдання акторів ... Нинішній абсурд називається «усталений хаос».

А "Шоу Довгоносіків" пішло ногами вперед у Бесмерття!

(автор статті Юлия Есакова)